Відпустка з подальшим звільненням

Версія для друкуВерсія для друку

Відпустка з подальшим звільненням

Статтею 3 Закону України «Про відпустки» передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням.

Усі працівники, зайняті на підприємствах, установах та організаціях усіх форм власності та видів діяльності, мають право використовувати відпустку з подальшим звільненням.

Оскільки багато правових наслідків залежать від складу правовідносин між працівником та роботодавцем у період такої відпустки, то потрібно точно визначити її характер. Трудові правовідносини в цьому випадку закінчуються перед початком відпустки, в останній день роботи.

Перенесення дати звільнення з останнього дня роботи на день закінчення відпустки не означає продовження трудового договору до закінчення відпустки (виключення діє лише по відношенню строкових трудових договорів – ч.2 даної статті). Трудовий договір і фактично, і юридично закінчує свою дію в останній день роботи з усіма наслідками (наприклад, якщо звільнення проводиться за ст.38 КЗпП, то працівник не в праві в період відпустки відізвати заяву про звільнення; у випадку хвороби йому не буде виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності, а відпустка не буде продовжуватися на кількість днів хвороби; адміністрація підприємства не користується правом відізвання працівника із відпустки та інше). Але для зручності працівника дату звільнення законодавчо дозволено перенести на дату закінчення відпустки, щоб цей період був включений як у загальний, так і в безперервний трудовий стаж. Не випадково в ч.1 даної статті цей момент названо «датою звільнення», по відношенню до застарілого терміну «день звільнення», під яким розуміється останній день роботи (п.10 типових правил внутрішнього трудового розпорядку від 20.07.1984р.)

Надання такої відпустки має на меті не тільки забезпечення працівнику права на відпочинок, а й дати йому можливість більш ефективно займатися пошуком іншого місця роботи.

Правом надання відпустки з подальшим звільненням користуються лише ті працівники, які звільняються за невинні дії, наприклад, по скороченню штату, чисельності працівників (п.1 ст.40 КЗпП), у випадку невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатній кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню роботи (п.32 ст.40 КЗпП), за власним бажанням (ст.38 та ст.39 КЗпП), та інших випадках.

У відповідності до ч.1 цієї статті не користуються таким правом працівники, звільненні за порушення трудової дисципліни, тобто за умовами, закріпленим в п.п. 3, 4, 7 та 8 статті 40, п.1 статті 41 КЗпП, та відповідно до умов, вказаних в статуті та положенні про дисципліну.

Строковий трудовий договір розривається, за загальними правилами , на основі п.2 ст.36 КЗпП по закінченню строку договору. Проте, якщо трудові відносини фактично продовжуються, і не одна із сторін не вимагає їх закінчення, то трудовий договір не може бути розірваним.

Під час звільнення у зв’язку із закінченням строку договору, днем звільнення буде вважатись не останні день закінчення строкового договору, а день закінчення відпустки, тобто дія трудового договору продовжується до кінця відпустки.

У цих випадках працівник після закінчення відпустки та звільнення не вправі вимагати на поновлення на роботі на основі того, що фактично трудові правовідносини явились продовженими. Продовження вийшло за бажанням працівника та всього лише на період відпустки. Відпустку слід надавати у перший день після закінчення строкового договору.

Наказ про звільнення та надання відпустки можливо видати завчасно. Але працівник рахується звільненим з останнього дня відпустки, а фактично трудові відносини закінчуються з останнього дня роботи.

Запис про звільнення у трудовій книжці в таких випадках повинна здійснюватися відповідно з формулюванням діючого законодавства та із зазначенням на відповідну статтю (пункт) закону (ст.48 КЗпП).

Оскільки надання відпустки з подальшим звільненням у трудовому законодавстві не передбачено в якості самостійної підстави розірвання трудового договору, то у трудовій книжці не слід вказувати на те, що звільнення проводилося із наданням відпустки.

Без зазначення причини закінчуються трудові правовідносини і з працівником, який працював за строковим трудовим договором.

Поряд із посиланням на відповідну статтю та пункт нормативного акту, слід вказувати поважну причину звільнення, коли з цими причинами пов’язані відповідні правові наслідки. Наприклад, такі причини закріплені в ч.1 ст.38 КЗпП, і вони впливають на збереження безперервного трудового стажу.

Наверх ↑